ранений
РАНЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ранити. [Кузьма:] На фронті був? [Тарас:] Три роки відрубав; два рази ранений, тричі контужений (Корн., І, 1955, 159); // ранено, безос. присудк. сл. Дорогою язикатий виконавець розказав їм, що «голову ранено, і хтозна, чи до ранку доживе. Там кровиці натекло - повна сільрада!» (Тют., Вир, 1964, 188).
2. у знач. прикм., розм. Те саме, що поранений 2. На перон помалу на милицях, з забинтованою головою вийшов ранений солдат (Корн., І, 1955, 162); Сидів [Марусяк] на камені. Ранена нога одноманітно щеміла (Хотк., II, 1966, 108); // у знач. ім. ранений, ного, ч. ; ранена, ної, ж. Людина, яка дістала поранення. - Води! - попрохав ранений (Коцюб., І, 1955, 357).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | ранений | ранена | ранене | ранені |
Родовий | раненого | раненої | раненого | ранених |
Давальний | раненому | раненій | раненому | раненим |
Знахідний | ранений, раненого | ранену | ранене | ранені, ранених |
Орудний | раненим | раненою | раненим | раненими |
Місцевий | на/у раненому, раненім | на/у раненій | на/у раненому, раненім | на/у ранених |