родовитий
РОДОВИТИЙ, а, е. Який належить до старовинного роду (у 2 знач.). Нема крамів, окрім бакалійних та з усяким мотлохом, куди ходять тільки слуги.., а жінці родовитого арабського бея сором і поріг переступити (Л. Укр., III, 1952, 711); Спостерігаючи нескінченні знущання родовитого офіцерства з солдат, мовчки стискав кулаки (З глибин душі, 1959, 10); Без імення ніхто між людей не буває - Хто б не родився на світ - родовита людина чи проста (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 151); // Який свідчить про належність до такого роду. [Таня:] Хто він такий - не знаю. Може, князь, може, граф. Помітно тільки родовиту пиху, аристократичне виховання (Вас., III, 1960, 130); // Який є власністю такого роду. Родовиті, оторочені садами і стависьками палаци ставали трухлявими пустками або ішли з торгів, а їхні господарі втікали в департаменти (Стельмах, І, 1962, 282).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | родовитий | родовита | родовите | родовиті |
Родовий | родовитого | родовитої | родовитого | родовитих |
Давальний | родовитому | родовитій | родовитому | родовитим |
Знахідний | родовитий, родовитого | родовиту | родовите | родовиті, родовитих |
Орудний | родовитим | родовитою | родовитим | родовитими |
Місцевий | на/у родовитому, родовитім | на/у родовитій | на/у родовитому, родовитім | на/у родовитих |