розгульний
РОЗГУЛЬНИЙ, а, е. 1. Нічим не стримуваний у дії, вияві (про явища природи). Розгульний вітер ворушив білі шовкові коси ковили, і вони то виринали, то зникали серед рудого травостою (Добр., Очак. розмир, 1965, 19); Над донецькими степами.. мела розгульна віхола (Собко, Звич. життя, 1957, 66).
2. Сповнений розгулу (у 2 знач.). Перед кінцем захочеш оглянути його [життя] - розгульне і солодке, зітхаючи оглянешся на свою молодість, і лежатиме вона перед тобою у всій красі (Ю. Янов., І, 1958, 170); Вранці поручник почував себе, як після розгульної ночі, немов його вчора нагодували ляпанцями (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 189); // Який супроводжує розгул. Пропили її [Дарину] за дукача Плачинду, пропили зі сміхом, спочатку під сумні, а потім під розгульні сороміцькі пісні захмелілих.. куркулих (Стельмах, І, 1962, 320).
3. На якому можна розгулятися. Притихне, спустіє незабаром Каховка, все літо кунятиме над Дніпром, ждучи осені, ждучи нового розгульного ярмарку... (Гончар, Таврія, 1952, 121).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розгульний | розгульна | розгульне | розгульні |
Родовий | розгульного | розгульної | розгульного | розгульних |
Давальний | розгульному | розгульній | розгульному | розгульним |
Знахідний | розгульний, розгульного | розгульну | розгульне | розгульні, розгульних |
Орудний | розгульним | розгульною | розгульним | розгульними |
Місцевий | на/у розгульному, розгульнім | на/у розгульній | на/у розгульному, розгульнім | на/у розгульних |