розколот
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розколот | розколоти |
Родовий | розколоту | розколотів |
Давальний | розколотові, розколоту | розколотам |
Знахідний | розколот | розколоти |
Орудний | розколотом | розколотами |
Місцевий | на/у розколоті | на/у розколотах |
Кличний | розколоте | розколоти |
розколотий
РОЗКОЛОТИЙ, РОЗКОЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розколоти. Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (Коб., І, 1956, 450); Наталя, виявляється, самотужки підтягла ослаблі струни в піаніно з розколотою кимось кришкою (Збан., Сеспель, 1961, 417); В сучасному світі, розколотому на два ворожі табори, точиться запекла боротьба між силами прогресу і силами реакції (Ком. Укр., 5, 1963, 70); * Образно. Вітри падолиста й сніги падолиста! Розколота вибухом північ імлиста, Вогнем український процвів падолист! (Перв., І, 1958, 350); // у знач. прикм. Її голос, високий та дзвінкий на високих нотах, вже трохи хрипів на низьких, неначе розколота посуда (Н.-Лев., І, 1956, 392); // розколото, безос. присудк. сл. Дівчинку здибав колись маленьку Там, де землю Дніпром розколото (Плужник, Вибр., 1966, 163).
2. у знач. прикм., перен. Який розколовся (у 2 знач.).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розколотий | розколота | розколоте | розколоті |
Родовий | розколотого | розколотої | розколотого | розколотих |
Давальний | розколотому | розколотій | розколотому | розколотим |
Знахідний | розколотий, розколотого | розколоту | розколоте | розколоті, розколотих |
Орудний | розколотим, розколеним | розколотою | розколотим | розколотими |
Місцевий | на/у розколотому, розколотім | на/у розколотій | на/у розколотому, розколотім | на/у розколотих |