руба
РУБА, присл. Вертикально, ребром, на вузький край. Установили руба зверху пляшки копійку, і корнет вцілив (Збірник про Кроп., 1955, 23); Скеля гордо височить над покрученим гірським шляхом. Цей велетенський камінь - мов поставлена руба біло-сіра, неписана книга віків (Мас., Під небом.., 1961, 149).
@ Питання стоїть (ставиться) руба - про те, що набуває надзвичайної гостроти, важливості для кого-небудь. Юначе славний, юнко люба! Коли стоїть питання руба, щоб захищати світ новий,- Удар готуй ти лобовий (Тич., До молоді.., 1959, 12); Сказати (запитати) руба - висловитися у стверджувальній чи питальній формі категорично, з усією рішучістю. Комбайнер відчуває, як сміливість хвилями накочується на його серце, нехай тільки з'явиться [Палазя], він, запитає її руба... (Ю. Янов., II, 1954, 189); Ставати (стати) руба: а) застрявати в горлі. Стає руба шматок хліба в горлі (Мирний, І, 1949, 282); б) втрачати рухливість, гнучкість, переставати згинатися.- Хочу поспитати - де вона, що з нею, а язик як став руба, так і не ворухнеш ним (Коцюб., І, 1955, 144); в) опиратися чому-небудь, рішуче протестувати проти чогось. Настала осінь. Почали загадувати до школи. Наум гадав віддати Семена, але Наумиха стала руба і затялась, що не пустить (Коцюб., І, 1955, 103); Ставити (поставити) питання руба - запитувати про що-небудь, заявляти щось категорично, з усією рішучістю. [Бережний:] Я ставлю питання руба: хто має право цей авторитет відняти у мене? (Мик., І, 1957, 394); Горький руба поставив питання перед творчою інтелігенцією капіталістичних країн: «З ким ви, майстри культури?» (Тич., III, 1957, 456).
руб
РУБ1, а, ч., розм. 1. Вузький край, кромка чого-небудь; ребро. Весла лягли на воду рубом, сіть клалась на самісіньку воду. Ні одна крапля не ляпнула, не сполохала водяної птиці (Н.-Лев., І, 1956, 54); Рубом великої незграбної руки красномовно розгладив [дід] вуса - ніби йому вже піднесли виповнену чарку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 6).
2. рідко. Шов на тканині; рубець.
@ [І] Руба сухого не зосталося (не осталося, не залишилося) на кому - хтось зовсім змок. І руба сухого на йому не осталось (Номис, 1864, № 579); Руб руба позиває (кличе) - про що-небудь дуже поношене. - Адже ж ходив [Чіпка] до цього не тільки в шитих [сорочках], а часом у таких, що руб руба позиває... (Мирний, І, 1949, 360); Руб руба кличе (Номис, 1864, № 1532).
РУБ2, бля, ч., розм. Те саме, що карбованець 2. Копійка руб береже (Укр.. присл.., 1963, 295; [Юхим:] Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? Дайте.. руб серебра на ситцеву рубашку! (Кроп., II, 1958, 45).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | руб | руби |
Родовий | руба | рубів |
Давальний | рубові, рубу | рубам |
Знахідний | руб | руби |
Орудний | рубом | рубами |
Місцевий | на/у рубі | на/у рубах |
Кличний | рубе | руби |