свінути
СВІНУТИ, не, док. 1. Яскраво спалахнути. Блискавиця з лютим громом Як свіне-свіне над домом, ..Затрусилось все навколо... (Граб., І, 1959, 475).
@ Свінути очима - швидко глянути на кого-, що-небудь, виявляючи поглядом гнів, радість і т. ін. Свінувши, мов гострими ножами, очима, він стукнув дверима та й потяг з хати (Мирний, III, 1954, 16); Почавши співати жартома, згодом вона схитнула нетерпляче головою, повела плечима,.. гордо свінула очима й без жодного вже жарту сміливо зайшлася піснею (Вас., II, 1959, 83).
2. перев. у сполуч. із сл. світ. Розвиднітися.- Світ свінув, а ти ще й не вставав (Сл. Гр.); Ще світ не свінув, як коник у поле скакнув. Коник каже [Дударику]: - Лягай за мною та й лежи. Прилетять воронята мене, ніби різаного, дзьобати, а ти їх половиш (Тич., І, 1957, 148); // безос. Ледве свінуло надворі,- вона вже побігла з хати (Гр., І, 1963, 385); Лаврик ще спить,- щойно ж свінуло,- а Даринка.. вирішила піти колосків пошукати (Вирган, В розп. літа, 1959, 266).
@ Як (мов, наче і т. ін. ) світ свінув кому - раптом з'явився здогад у кого-небудь; стало відразу ясно комусь. Їй зразу як світ свінув - це ж вона і є, та золота грамота! (Вас., III, 1960, 394).