свари
СВАРИ, свар, мн. (рідко одн. свара, и, ж. ). 1. Незгоди, конфлікти, що виникають між державами, класами, суспільними групами тощо; чвари; розбрат. Думи першого циклу [сербських пісень], без сумніву найдавніші, оспівують життя і міжиусобні [міжусобні] свари князьків (Фр., XVI, 1955, 14); Замовкнуть свари наші часті, До яких люд бездольний звик... Об іншій славі, іншім щасті Почне гадати чоловік (Граб., І, 1959, 560); Незгода між.. інтелігенцією Галичини, той фанатизм, з яким ведуться між її партіями свари, не може не шкодити поступу народу руського у Галичині (Драг., І, 1970, 80); // Суперечки, що виникають між окремими особами, між членами родини тощо; сварка. Свари бували з кождим днем частійші [частіші], поки вкінці оба противники не згодилися на одно: спільним коштом розгородити свої частки високим парканом (Фр., IV, 1950, 12); Розлад у Сніжковій сім'ї все глибше пускав свої коріння.. Свавільна дочка завжди приносила свари (Горд., II, 1959, 211).
2. заст. Збройна боротьба; бій; війна. Бували войни [війни] й військовії свари.. Минуло все (Шевч., II, 1963, 416); Січ.. Ще тоді була маненька: Тільки ось що оселилась, Ще й гаразд не охрестилась В славних сварах з бузувіром (Манж., Тв., 1955, 167).
свар
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | свар | свари |
Родовий | свару | сварів |
Давальний | сварові, свару | сварам |
Знахідний | свар | свари |
Орудний | сваром | сварами |
Місцевий | на/у сварі | на/у сварах |
Кличний | сваре | свари |
свара
СВАРА див. свари.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | свара | свари |
Родовий | свари | свар |
Давальний | сварі | сварам |
Знахідний | свару | свари |
Орудний | сварою | сварами |
Місцевий | на/у сварі | на/у сварах |
Кличний | сваро | свари |
сварити
СВАРИТИ, сварю, свариш, недок., перех. 1. кого, на кого і без додатка. Різкими, образливими словами висловлювати невдоволення, осуд, докори; лаяти. Попадя зайшла у кухню та й почала сварити наймичку (Март., Тв., 1954, 43); Даремно пані Олімпія гнівалася і сварила на неї (Фр., VII, 1951, 8); Дід іще дужче набурмосився, а стара стала його сварити (Ю. Янов., І, 1954, 110); // Докоряючи за щось погане, хибне, засуджувати; корити. Недарма Ви мене сварите за мій темний та безладний лист, бо, як собі пригадую, він справді вийшов у мене зовсім неподобний (Л. Укр., V, 1956, 61); Орися ловила комах і напихала пташенятам в ненажерливі пельки. Тимко сварив її за це, говорячи, що пташина «чує людський дух» і покине гніздо (Тют., Вир, 1964, 519).
2. кого з ким. Викликати сварку між ким-небудь; сприяти загостренню взаємин. Панівні реакційні кола та їх буржуазні уряди, вірні давньому принципові - розділяй і владарюй,- сіяли національну ворожнечу і розбрат, намагалися сварити народи між собою, ще далі посилюючи соціальний і національний гніт (Рильський, IX, 1962, 113); Костянтин у своїх трактатах доводив одне: треба сварити болгар з русами (Скл., Святослав, 1959, 132).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сварю | сваримо |
2 особа | свариш | сварите |
3 особа | сварить | сварять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сваритиму | сваритимемо |
2 особа | сваритимеш | сваритимете |
3 особа | сваритиме | сваритимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | сварив | сварили |
Жіночий рід | сварила | |
Середній рід | сварило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сварімо | |
2 особа | свари | сваріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | сварячи | |
Минулий час | сваривши |