синочок
СИНОЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до синок. [Василь:] Домахо, моя вірна дружинонько! Сину мій, синочку мій коханий!.. (Кроп., II, 1958, 179); Дарма, думаю, хай висипляється синочок, хай здоров'ячка закохує, щоб тоді хазяйнувать подужав (Тесл., З книги життя, 1949, 18); На колінах у матері тихо позіхає ще без імені синочок (Довж., І, 1958, 112); - Прощай, дитя, прощай, синочок!.. - І в землю провалився дід (Котл., І, 1952, 109); - Не барися, мій синочку, Швидше повертайся! - Сказав старий (Шевч., II, 1963, 335); В місті грабунки, «синочки» [Махна] перепились, розперезались... (Гончар, II, 1959, 334); Вбив би, та жінка кинулась йому в ноги, називаючи його милостивцем і синочком. Тоді бандит щось подумав і вистрілив у вулик (Стельмах, II, 1962, 42).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | синочок | синочки |
Родовий | синочка | синочків |
Давальний | синочкові, синочку | синочкам |
Знахідний | синочка | синочків |
Орудний | синочком | синочками |
Місцевий | на/у синочку, синочкові | на/у синочках |
Кличний | синочку | синочки |