синто
СИНТО, невідм., СИНТОЇЗМ, -у, ч. В Японії – релігія, що виникла в ранньофеодальний період на основі елементів шаманства і згодом набула форми культу імператора; виникла у процесі розвитку і культурного синтезу місцевих родоплемінних вірувань; сформувалась в VI–VII ст.; релігія синтоїзму надає рис божественності силам природи, тваринам та імператорській династії; буквально “синто” – “шлях богів”; найважливішим божеством є сонце; можна сказати, що прапор Японії – символ синто; сама ж назва країни (Ніппон) складається з двох китайських ієрогліфів: “ні” (“сонце”) та “пон” (“корінь”), звідки виникла назва “Країна, де сходить сонце”; однак сонце не відіграє головної ієрархічної ролі серед божеств синтоїзму: кожне божество є незалежним та має своє місце; синто – позначення світу надприродного, богів і духів, яких здавна шанували японці; витоками синтоїзму були первісні форми вірувань – анімізм, тотемізм, культ предків, культ вождів тощо; синто не має церковних канонічних книг; в кожному храмі є свої міфи та обрядові приписи, що можуть бути невідомими у інших храмах.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | синто | синто |
Родовий | синто | синто |
Давальний | синто | синто |
Знахідний | синто | синто |
Орудний | синто | синто |
Місцевий | на/у синто | на/у синто |
Кличний | синто | синто |