скарбник
СКАРБНИК, а, ч. 1. Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях. - Кажу, втік ваш Драган - значить, втік. Недаром перед тим скарбника нашого намислив судити (Мур., Бук. повість, 1959, 247); При розподілі обов'язків головою було обрано студента третього курсу Степана Радченка, Запорожця скарбником (Бурл., Напередодні, 1956, 54); Скарбник банку; Скарбник колгоспу; * Образно. Скарбниками слави народу, літописцями назвав українських кобзарів Гоголь (Веч. Київ, 27.III 1967, 3).
2. іст. Той, хто забезпечував матеріальне і технічне постачання у військових частинах і установах. Вийшовши від Потьомкіна, Головатий попрямував до флігеля, де жив незмінний скарбник штабу Потьомкіна Василь Степанович Попов (Добр., Очак. розмир, 1965, 14).
3. іст. У Давній Русі та у давнину на Україні - той, хто відав скарбницею князя, монастиря і т. ін.; // Начальник приказу, який відав царською скарбницею в Російській державі XV-XVII ст.
4. заст. Чорт, який стереже закопаний скарб. - А скарбу, як хто закопає, береже скарбник: не попустить нікому заняти [зачепити]... (Гр., II, 1963, 332).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | скарбник | скарбники |
Родовий | скарбника | скарбників |
Давальний | скарбникові, скарбнику | скарбникам |
Знахідний | скарбника | скарбників |
Орудний | скарбником | скарбниками |
Місцевий | на/у скарбнику, скарбникові | на/у скарбниках |
Кличний | скарбнику | скарбники |