струмінчик
СТРУМІНЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до струмінь 1, 2. Струмінчик витікає просто з дупла старої верби при землі і весело дзюркоче по камінчиках у Дніпро... (Гончар, Тронка, 1963, 248); Поклала [Кумиш] в жар жмут сухого кураю, роздмухала його, і тоненький струмінчик кучерявого диму потягся (Тулуб, В степу.., 1964, 17).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | струмінчик | струмінчики |
Родовий | струмінчика | струмінчиків |
Давальний | струмінчикові, струмінчику | струмінчикам |
Знахідний | струмінчик | струмінчики |
Орудний | струмінчиком | струмінчиками |
Місцевий | на/у струмінчику | на/у струмінчиках |
Кличний | струмінчику | струмінчики |