тичба
ТИЧБА, и, ж., заст. Юрба. Із чийогось двору висипала тичба тіней... часто рипить сніг під ногами, дзвінко лунають тоненькі голоси, сміх (Вас., 1, 1959, 230); // Зграя. Тичба горобців; // Тиснява, штовханина. Тут така була тичба, що розохочені підлітки залюбки навіть топтали панські газони безкарно (Козл., Ю. Крук, 1950, 220).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тичба | тичби |
Родовий | тичби | тичб |
Давальний | тичбі | тичбам |
Знахідний | тичбу | тичби |
Орудний | тичбою | тичбами |
Місцевий | на/у тичбі | на/у тичбах |
Кличний | тичбо | тичби |