тужно
ТУЖНО. 1. Присл. до тужний. Голос трембіти розходиться тужно між горами (Коб., І, 1956, 497); Зітхнула мати. - Нема вже, діти, нашого батька. - А де ж? - хрипнув Артем. - Помер, діти! - і замовкла, тільки тужно хитала головою (Головко, II, 1957, 387); Марія тужно й розпачливо заголосила (Мик., II, 1957, 314); Мовчать берези, віти додолу тужно гнуться (Гонч., Вибр., 1959, 27).
2. у знач. присудк. сл. Сумно, тоскно. Чогось жалко мені стало, тужно так, журно... (Коцюб., І, 1955, 145); Петро Конашевич відчував, що тужно й скорботно їй у Києві (Тулуб, Людолови, II, 1957, 570).