упирати
УПИРАТИ1 (ВПИРАТИ), аю, аєш, недок., УПЕРТИ (ВПЕРТИ), упру, упреш і увіпру, увіпреш, док., перех. 1. Щільно притискати що-небудь одним кінцем, краєм, створюючи опору. Решта [людей] закладала камінням ворота, прикотила колоду.. і уперла її в ворота (Ю. Янов., IV, 1959, 57); // Щільно притискати що-небудь до чогось, маючи його за опору. Згодом зітхає [Любов], становить скриньку долі, підпирає голову руками, а лікті впирає в коліна й задумується (Л. Укр., II, 1951, 48).
Упирати (уперти) очі (погляд, зір і т. ін. ) у (на) кого - що - спрямовувати очі, погляд на кого-, що-небудь, довго або пильно вдивлятися у когось, щось. - Он, ото Наташка. Середня. Дивіться. Дивіться-бо! - крикнув Колісник, упираючи очі на середню дівчину (Мирний, III, 1954, 272); Мусій неохоче глянув на її постать.. і впер погляд у землю (Перв., Материн.. хліб, 1960, 150).
2. діал. Настійно вказувати на когось, щось як на причину чого-небудь. Якби зломилося колесо, то панотець уже би дав добру науку Іванові.. Упирав би в Івана, що він їхав через ліс навмисне (Март., Тв., 1954, 221).
УПИРАТИ2 див. впирати1.
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | упираю | упираємо |
2 особа | упираєш | упираєте |
3 особа | упирає | упирають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | упиратиму | упиратимемо |
2 особа | упиратимеш | упиратимете |
3 особа | упиратиме | упиратимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | упирав | упирали |
Жіночий рід | упирала | |
Середній рід | упирало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | упираймо | |
2 особа | упирай | упирайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | упираючи | |
Минулий час | упиравши |