хоч-не-хоч
ХОЧ-НЕ-ХОЧ, присл., розм. Незалежно від чийогось бажання; мимоволі, мимохіть. Так прехороше та жалібно співають [дяки], що хоч-не-хоч, так заплачеш (Кв.-Осн., II, 1956, 96); Баран часом із великого свого ума наставить лоба й не хоче йти. Тоді підбігає пес, злегка кусає за бік - і баран хоч-не-хоч біжить ча місце (Хотк., Довбуш, 1965, 86); Трудно буде в кузні день у день з ранку до вечора. Це не те, що при батькові - заохотки. Найнявся - продався: роби хоч-не-хоч! (Головко, II, 1957, 393); - Прямо скажем, трудний хлопець, але є в ньому й таке, що хоч-не-хоч викликає симпатію... (Гончар, Бригантина, 1973, 154).