шельма
ШЕЛЬМА, и, ч. і ж., розм. Хитра й спритна в своїх учинках людина. Запорожець зареготав.- Ще й питає! А яка б же шельма, опріч Кирила Тура, пробралась до тебе через три сторожі? (П. Куліш, Вибр., 1969, 188); Поглядав дід Пилип, любувався шельмою-їздовим, усміхався (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 153); -Ці шельми Антоній Грекович та Йосип Рутський точать зуби на всі київські церкви (Тулуб, Людолови, І, 1957, 302); // Уживається як лайливе слово. "Га,-крикнув [пан],- шельмо, так ти робиш!" На мене шнуром замахнувсь (Фр., XIII, 1954, 109); - Як тебе звать? Йваном! Брешеш. А я знаю, що ти Кручок. Мене не обдуриш, я тебе бачу, шельма! (Коцюб., II, 1955, 200).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шельма | шельми |
Родовий | шельми | шельм |
Давальний | шельмі | шельмам |
Знахідний | шельму | шельм |
Орудний | шельмою | шельмами |
Місцевий | на/у шельмі | на/у шельмах |
Кличний | шельмо | шельми |