АНУТЕ, виг., розм. Виражає спонукання, заохочення до дії; уживається при звертанні до кількох осіб.
- Ануте дівчата, звеличаймо Домаху! (Вовчок, І, 1955, 61); Ануте ж, будемо хвалиться, Хто розгадав [загадку] - чи ви, чи я (Гл., Вибр., 1957, 282); - Ануте, покуримо (Мирний, І, 1954, 335).