вартівник
ВАРТІВНИК, а, ч., заст. Вартовий. То певне добрий пройдисвіт, що аж два вартівники з ним ідуть (Сл. Гр.); Прокляті псища збудили вартівника (Фр., II, 1950, 41).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вартівник | вартівники |
Родовий | вартівника | вартівників |
Давальний | вартівникові, вартівнику | вартівникам |
Знахідний | вартівника | вартівників |
Орудний | вартівником | вартівниками |
Місцевий | на/у вартівникові | на/у вартівниках |
Кличний | вартівнику | вартівники |