вигук
ВИГУК, у, ч. 1. Голосно викрикнуте, вигукнуте слово, фраза або звук, який передає певне почуття. Вона [сусідка] трохи спізнилась... - Як! знову вона? - скрикнула Марта. Однак їй зараз стало досадно за вигук (Коцюб., II, 1955, 292); Їхні голоси перекрив дружний вигук "Ура!" (Панч, В дорозі, 1959, 139); Після вигуків здивування запанувала глибока тиша (Донч., III, 1956, 18).
2. лінгв. Незмінна частина мови, яка служить для безпосереднього виявлення почуттів і вольових виявів.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вигук | вигуки |
Родовий | вигуку | вигуків |
Давальний | вигукові, вигуку | вигукам |
Знахідний | вигук | вигуки |
Орудний | вигуком | вигуками |
Місцевий | на/у вигуку | на/у вигуках |
Кличний | вигуку | вигуки |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вигук | вигуки |
Родовий | вигука | вигуків |
Давальний | вигукові, вигуку | вигукам |
Знахідний | вигук | вигуки |
Орудний | вигуком | вигуками |
Місцевий | на/у вигуку | на/у вигуках |
Кличний | вигуку | вигуки |