виправа
ВИПРАВА, и, ж. , заст. 1. Те саме, що виправлення.
2. Відправлення, вирядження кого-небудь кудись. Прийшла моя виправа До краю іншого (Зеров, Вибр., 1966, 486); - Геть мені з очей, бо матимеш таку виправу, що через поріг сторчака летітимеш (Стельмах, Хліб.., 1959, 329); // Похід. Вони [повстанці] стоять за негайну виправу по козачий хліб за Тегинею (Ле, Україна, 1940, 120).
3. рідко. Те саме, що загін. Виправа козацька рушила з міста за Остапом (Вовчок, І, 1955, 332).
4. Посаг. А в покоях шість сестер Ганниних, готуючи сестрі виправу, перегукувались з наймичками (Н.-Лев., І, 1956, 138); Ось шили ми недавно виправу для однієї купецької дочки (Григ., Вибр., 1959, 372).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | виправа | виправи |
Родовий | виправи | виправ |
Давальний | виправі | виправам |
Знахідний | виправу | виправи |
Орудний | виправою | виправами |
Місцевий | на/у виправі | на/у виправах |
Кличний | виправо | виправи |