вояччина
ВОЯЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл. Військові; командний склад армії в капіталістичних державах. Жахливі картини знущань австро-німецької вояччини над солдатами-буковинцями найкраще показані Федьковичем у поемах "Новобранчик" (1862), "Дезертир" (1868) (Іст. укр. літ., І, 1954, 336); // Агресивні військові кола капіталістичних країн. Японська вояччина причину своєї поразки на озері Хасан приписала дощику (Тич., III, 1957, 95); Боннські політики і вояччина настійливо рвуться до ядерної зброї (Ком. Укр., 5, 1966, 38).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вояччина | вояччини |
Родовий | вояччини | вояччин |
Давальний | вояччині | вояччинам |
Знахідний | вояччину | вояччини |
Орудний | вояччиною | вояччинами |
Місцевий | на/у вояччині | на/у вояччинах |
Кличний | вояччино | вояччини |