відлучати
ВІДЛУЧАТИ, аю, аєш і рідко ВІДЛУЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДЛУЧИТИ, учу, учиш, док., перех. 1. Відокремлювати від кого-, чого-небудь, позбавляти зв'язку, порушувати стосунки з ким-, чим-небудь. [Люцій:] Прошу, порадь, чи нам не можна виправдатись якось, не відлучаючи себе від інших? (Л. Укр., II, 1951, 471); - Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Янов., І, 1954, 25); Унія Люблінська 1569 року відлучила наші землі від Литви і прилучила їх безпосередньо до Польщі (Фр., XVI, 1955, 413).
Відлучати (відлучити) від церкви кого - проголошувати чужим церкві, виключати з числа віруючих. Найсвятіший синод відлучив Толстого від церкви (Ленін, 16, 1949, 286).
2. Припиняти годування дитини грудьми, материнським молоком. - Скучився, маленький? - бере [Галина] з батькових рук сина, і він, за звичкою, шукав груди, хоча вже мати й відлучила його (Стельмах, Кров людська.., 1, 1957, 253); // Не допускати маля домашньої тварини до матері, щоб воно ссало. Відлучати молодняк найкраще в 6-7 місячному віці (Конярство, 1957, 100); Не вік же ягоді на гілці червоніти. Не вік при матері і дівці дівувать... Ой, час теляточко від матки одлучити!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 183).
Відлучати (відлучити) від грудей - перестати годувати дитину грудьми. Оце тільки від грудей одлучать, так уже воно від діда й нікуди (Барв., Опов.., 1902, 130).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відлучаю | відлучаємо |
2 особа | відлучаєш | відлучаєте |
3 особа | відлучає | відлучають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відлучатиму | відлучатимемо |
2 особа | відлучатимеш | відлучатимете |
3 особа | відлучатиме | відлучатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | відлучав | відлучали |
Жіночий рід | відлучала | |
Середній рід | відлучало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відлучаймо | |
2 особа | відлучай | відлучайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | відлучаючи | |
Минулий час | відлучавши |