відлюдний
ВІДЛЮДНИЙ, а, е. 1. Вільний від людей; безлюдний. Він потайки, верхами та відлюдними стежками, вернув до села (Фр., IV, 1950, 437); Коли йому ставало особливо радісно на душі, він шукав відлюдного місця й співав досхочу (Ю. Янов., II, 1954, 97).
2. Далекий від інших населених пунктів; віддалений. Я заїхав у відлюдне.. гірське село, де, як то у нас кажуть, медвідь [ведмідь] рогачку замикає, а світ дошками забитий (Фр., III, 1950, 232); Як сарана, налітали вони [татари] на села й замки, на відлюдні хутори й містечка і поверталися до коша з отарами овець і бранців (Тулуб, Людолови, І, 1957, 158).
3. Те саме, що відлюдкуватий. Про цього відлюдного старого переказували різні химерні чутки (Донч., II, 1956, 345); Приголомшена тяжкою втратою, Катря ніби сховалася у собі, стала відлюдною, навіть злою (Гур., Новели, 1951, 47).
4. церк. Який зрікся людей, живучи в цілковитій самітності.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | відлюдний | відлюдна | відлюдне | відлюдні |
Родовий | відлюдного | відлюдної | відлюдного | відлюдних |
Давальний | відлюдному | відлюдній | відлюдному | відлюдним |
Знахідний | відлюдний, відлюдного | відлюдну | відлюдне | відлюдні, відлюдних |
Орудний | відлюдним | відлюдною | відлюдним | відлюдними |
Місцевий | на/у відлюдному, відлюднім | на/у відлюдній | на/у відлюдному, відлюднім | на/у відлюдних |