відречення
ВІДРЕЧЕННЯ, я, с. 1. тільки одн., рідко. Дія за знач. відректися. Полюбили оба одну бідну, нужденну робітницю.., навиклу до мовчазного послуху, до покірливості безграничної, до відречення від власної волі, від власної думки (Фр., І, 1955, 307).
2. Офіційний документ про відмову від своїх прав, поглядів і т. ін. Покинутий своїми військами, цар змушений був здатися: він підписав відречення від престолу і за себе і за свого сина (Ленін, 23, 1950, 323).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відречення | відречення |
Родовий | відречення | відречень |
Давальний | відреченню | відреченням |
Знахідний | відречення | відречення |
Орудний | відреченням | відреченнями |
Місцевий | на/у відреченні | на/у відреченнях |
Кличний | відречення | відречення |