глашатай
ГЛАШАТАЙ, я, ч. 1. іст. Те саме, що оповісник. Городян скликали на віче дзвоном або через глашатаїв (Іст. СРСР, 1, 1956, 55); Ледь зарожевів глід, як по кутках пішли глашатаї (Бурл., О. Вересай, 1959, 34).
2. чого, перен., уроч. Той, хто прилюдно проголошує що-небудь і бореться за його здійснення. Шевченко виступав як глашатай революційного повстання пригноблених класів проти царизму, проти поміщиків усіх національностей і в тому числі проти українського панства (Іст. УРСР, І, 1953, 426); Вірна ленінським настановам, вимогам Комуністичної партії, радянська преса була і є активним глашатаєм нових, вищих форм соціалістичного змагання (Рад. Укр., 26.VIII 1958, 1).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | глашатай | глашатаї |
Родовий | глашатая | глашатаїв |
Давальний | глашатаєві, глашатаю | глашатаям |
Знахідний | глашатая | глашатаїв |
Орудний | глашатаєм | глашатаями |
Місцевий | на/у глашатаї | на/у глашатаях |
Кличний | глашатаю | глашатаї |