голо
ГОЛО. Присл. до голий 2, 3. Голо і сумно дивляться на мене стіни, сердито глипають похмурі мокрі кутки (Збан., Єдина, 1959, 25); // у знач. присудк. сл. Нічим не вкрито, нічого немає. - Скрізь голо, порожньо [на хуторі]! Ні на чому очей спинити! ..Верби в березі над течією ще стримлять, мов позабивані кілки (Н.-Лев., IV, 1956, 82); Було голо і пусто в степу (Головко, 1, 1957, 118).
@ Грошей голо - немає грошей. Купив би й село, та грошей голо! (Укр.. присл.., 1955, 283).