городчик
ГОРОДЧИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до город. Коли одна половина села пускала її [воду] на свої городчики, у другої боліло серце (Коцюб., І, 1955, 394).
2. діал. Палісадник. Між тими двома домами двірок стоїть, перед вікнами городчик (Свидн., Люборацькі, 1955, 54); Приснилося жінці, що в її городчику виросла ружа (Калин, Закарп. казки, 1955, 22).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | городчик | городчики |
Родовий | городчика | городчиків |
Давальний | городчикові, городчику | городчикам |
Знахідний | городчик | городчики |
Орудний | городчиком | городчиками |
Місцевий | на/у городчику | на/у городчиках |
Кличний | городчику | городчики |