гунути
ГУНУТИ, ну, неш, док., розм. 1. Швидко, навально рушити в якомусь напрямі. З усіх кутків так і гунули всі до гурту (Вас., II, 1959, 131); Машини як гунули по степах, земля гуде (Ю. Янов., І, 1954, 222).
2. Важко, з шумом упасти. Слідом гунула, одколовшись від берега, велика брила рудої землі (Кол., Терен.., 1959, 38); Хлопець уже мчав до берега.. Зненацька він гунув кудись униз (Донч., II, 1956, 532).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гуну | гунемо |
2 особа | гунеш | гунете |
3 особа | гуне | гунуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | гунув | гунули |
Жіночий рід | гунула | |
Середній рід | гунуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гунімо | |
2 особа | гуни | гуніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | гунувши |