дзвінкий
ДЗВІНКИЙ, а, е. Який голосно і чітко звучить. Потім знов те дзвінке, голосне щебетання [соловейка] заглушають ще голосніші співи челяді (Л. Укр., III, 1952, 478); Та ось за рогом голосно заспівав баян, почувся дзвінкий дівочий сміх (Кучер, Чорноморці, 1956, 46); // Здатний голосно, чітко звучати, дзвеніти. Везли в Каховку свої знамениті вироби: дзвінкий та яскравий посуд (Гончар, Таврія.., 1957, 18); Нагострили сокири дзвінкими, - То ж і бритва не завжди така! (Рильський, І, 1960, 316).
^ Дзвінкі гроші (монети) - металеві гроші. Потім тихцем збував [Січкар] торговцям хліб.. тільки за мануфактуру та дзвінкі гроші (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 35); Дзвінкий приголосний, лінгв. - приголосний, який вимовляється з участю голосу, напр. б, г, д, з. Дзвінкі приголосні літературної мови (на відміну від галицьких ..та деяких інших говірок) .. вимовляються виразно, ясно (Курс сучасної укр. літ. мови, 1,1951, 186).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дзвінкий | дзвінка | дзвінке | дзвінкі |
Родовий | дзвінкого | дзвінкої | дзвінкого | дзвінких |
Давальний | дзвінкому | дзвінкій | дзвінкому | дзвінким |
Знахідний | дзвінкий, дзвінкого | дзвінку | дзвінке | дзвінкі, дзвінких |
Орудний | дзвінким | дзвінкою | дзвінким | дзвінкими |
Місцевий | на/у дзвінкому, дзвінкім | на/у дзвінкій | на/у дзвінкому, дзвінкім | на/у дзвінких |