дисгармонія
ДИСГАРМОНІЯ, ї, ж. 1. муз. Порушення гармонії, відсутність співзвучності; немилозвучність. Глузували [в компанії] з невловимого ритму, з незвичної мелодії, з дисгармонії в акордах (Дн. Чайка, Тв., 1960, 48); - Такі, як ви, все шукають «дисгармонії», «порваних струн», «розбитих арф» (Л. Укр., III, 1952, 696).
2. перен. Розлад, порушення відповідності чого-небудь з чимсь. Балабушиха не просила на вечір ні одного батюшки, ні однієї матушки. Вона зачудувалась од такої несподіваної дисгармонії на балу й глянула на Балабуху дуже сердито (Н.-Лев., III, 1956, 246); На помості я помічаю, що.. якась дисгармонія в них [ногах]: одна ступає тихо, а друга стука. Обмацую ноги - ну, так і є, згубив калошу (Коцюб., II, 1955, 240); Реакційна естетика стверджує випадковість як вирішальний фактор художньої творчості. Звідси - фетишизація хаосу, дисгармонії, аритмії, алогічності, пустопорожнього трюкацтва (Літ. Укр., 26.ІІІ 1963, 4).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дисгармонія | дисгармонії |
Родовий | дисгармонії | дисгармоній |
Давальний | дисгармонії | дисгармоніям |
Знахідний | дисгармонію | дисгармонії |
Орудний | дисгармонією | дисгармоніями |
Місцевий | на/у дисгармонії | на/у дисгармоніях |
Кличний | дисгармоніє | дисгармонії |