дорожити
ДОРОЖИТИ, жу, жиш, недок., ким, чим. 1. Високо цінити кого-, що-небудь, надавати йому великого значення. Брянський дорожив своїм старшиною і пишався ним перед іншими командирами рот (Гончар, І, 1954, 171); Кооперація - величезна культурна спадщина, якою треба дорожити і користуватися (Ленін, 28, 1951, 173); Співробітництвом у журналі «Жизнь» Леся Українка дуже дорожила (Іст. укр. літ., І, 1954, 636).
2. Оберігати, боятися втратити що-небудь. Я був студентом, Бажав науки і знання І кожним дорожив моментом, Щоб здобувати їх (Фр., XIII, 1954, 410); Дорожив [Комар] власним добром, не допускав збитків (Ковінька, Кутя.., 1960, 26); Над усе нам, колгоспникам, треба дорожити честю хлібороба! (Рад. Укр., 4.ІХ 1962, 2).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дорожу | дорожимо |
2 особа | дорожиш | дорожите |
3 особа | дорожить | дорожать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дорожитиму | дорожитимемо |
2 особа | дорожитимеш | дорожитимете |
3 особа | дорожитиме | дорожитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дорожив | дорожили |
Жіночий рід | дорожила | |
Середній рід | дорожило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дорожімо | |
2 особа | дорожи | дорожіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дорожачи | |
Минулий час | дороживши |