дутик
ДУТИК, а, ч., розм. 1. Предмет з порожниною усередині, наповненою повітрям; надутий предмет. Фурман смикнув віжками, рисак рвонув з місця, фаетон аж підкинуло - м'яко, на товстих «дутиках» - і він швидко покотив угору (Смолич, V, 1959, 129).
2. Людина з повним, пухнатим обличчям. Кусали її [бджоли] і тим робили часом з любенького личенька нввіть що: з одного боку глянь - Мелася, її щічки, її вічко, а з другого боку глянь - якийсь дутик... (Вовчок, І, 1955, 340).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дутик | дутики |
Родовий | дутика | дутиків |
Давальний | дутикові, дутику | дутикам |
Знахідний | дутик, дутика | дутики, дутиків |
Орудний | дутиком | дутиками |
Місцевий | на/у дутику | на/у дутиках |
Кличний | дутику | дутики |