жовнір
ЖОВНІР, а, ч. 1. іст. Солдат польської армії. Польські жовніри їхали по чотири в ряд (Воскр., Весна.., 1939, 43); Через вигін повз кухню червоноармієць із гвинтівкою в руках вів двох жовнірів у конфедератках (Панч, Син Таращ. полку, 1946, 84).
2. діал. Солдат. Та не один жовнір плаче, Та й не один туже, Що він, бідний цісареві Задарма так служе (Нар. лірика, 1956, 131); Набігли на циганську халупу турецькі жовніри, зробили трус, познаходили в плавнях якесь манаття (Коцюб., І, 1955, 377).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | жовнір | жовніри |
Родовий | жовніра | жовнірів |
Давальний | жовнірові, жовніру | жовнірам |
Знахідний | жовніра | жовнірів |
Орудний | жовніром | жовнірами |
Місцевий | на/у жовнірі, жовнірові | на/у жовнірах |
Кличний | жовніре | жовніри |