ЖОЛОБ, а, ч. 1. Дерев'яна посудина у вигляді довгастого чотирикутника, признач. для годівлі та напування тварин. Прив'язали корову до жолоба в стайні (Март., Тв., 1954, 249); Тим часом Катерина від стіжка принесла натоптаний фартух сіна і поклала в жолоб, зроблений господарем (Чорн., Потік.., 1956, 14); Прості вони [обов'язки Данька]: вранці мусиш наварити каші, в пору поїння отари - натягати води з степового колодязя, поналивати в жолоби (Гончар, Таврія.., 1957, 128).

2. спец. Дерев'яний, металевий і т. ін. пристрій для пересипання, пересування, переливання, зсипання, зливання чого-небудь. З жолоба сипалось борошно (Кир., Вибр., 1960, 290); Звідси [з цеху сушіння] жолобами і транспортерами качани надходять в сушильні камери (Колг. Укр., 4, 1957, 12).

3. перен. рідко. Про западину, заглиблення між скалами, горами. Побіч скали тісним кам'яним жолобом брати протоптали маленьку стежку (Фр., III, 1950, 11); Жолобом поміж узгір'ями здалеку вітром донесло рівну мову трембіти (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 12).

4. діал. Дерев'яний зруб колодязя, цямриння.

ЖОЛОБИТИ, бить; мн, жолоблять; недок., перех., рідко. 1. Заглиблюючись і вибираючи частину чого-небудь, робити щось (перев. подібне до жолоба). Почали дроворуби рубати дерева у лісі та жолобити човни на десять тисяч чоловік (Оп., Іду.., 1958, 144); Озеро з часом зникає, і ріка жолобить в його колишньому дні русло (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 164).

2. Робити нерівним, кривим, вигнутим.