забурмотати
ЗАБУРМОТАТИ, очу, очеш і ЗАБУРМОТІТИ, очу, отиш, док., перех. і неперех. Тихо і невиразно заговорити. Сидить біля мене дід Лук'ян.. То охне, то ліктем мене штовхне. То забурмотить щось сердите (Жур., Вечір.., 1958, 343); Поранений ще раз блимнув затуманеними очима, ворухнувся й щось забурмотів (Ле, Право.., 1957, 173); * Образно. От наче й замовкне [ялиця] вже, насупиться - спокій, уже, здається. Але нагадає собі знов - і знов забурмоче, заскрипить, захитає битою громами головою (Хотк., II, 1966, 308).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | забурмочу | забурмочемо |
2 особа | забурмочеш | забурмочете |
3 особа | забурмоче | забурмочуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | забурмотав | забурмотали |
Жіночий рід | забурмотала | |
Середній рід | забурмотало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | забурмочімо | |
2 особа | забурмочи | забурмочіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | забурмотавши |