забучавілий
ЗАБУЧАВІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до забучавіти. Рудий.. застьобував свою безбарвну піджачину, що враз з такими ж пошматованими штанами, забучавілими капцями на босу ногу та заяложеним кашкетом складали його мізерну одіж (Коцюб., І, 1955, 138); Тато кинули на гній залізні вилка, витерли повагом об штани брудні, забучавілі руки (Кач., II, 1958, 46).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | забучавілий | забучавіла | забучавіле | забучавілі |
Родовий | забучавілого | забучавілої | забучавілого | забучавілих |
Давальний | забучавілому | забучавілій | забучавілому | забучавілим |
Знахідний | забучавілий, забучавілого | забучавілу | забучавіле | забучавілі, забучавілих |
Орудний | забучавілим | забучавілою | забучавілим | забучавілими |
Місцевий | на/у забучавілому, забучавілім | на/у забучавілій | на/у забучавілому, забучавілім | на/у забучавілих |