закоцюблий
ЗАКОЦЮБЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до закоцюбнути, закоцюбти. Гаряча, розпашіла від печі, вхопила [Вутанька] закоцюблого з дороги вояку в обійми (Гончар, II, 1959, 140); Розв'язав на ходу закоцюблими руками вузлика, дістав материну хустку, загорнув шию (Збан., Єдина, 1959, 73); Невдовзі Оксана стояла вже на пагорку, з якого вітер поздував сніг, оголивши закоцюблу, порепану землю (Грим., Незакінч. роман, 1962, 47).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | закоцюблий | закоцюбла | закоцюбле | закоцюблі |
Родовий | закоцюблого | закоцюблої | закоцюблого | закоцюблих |
Давальний | закоцюблому | закоцюблій | закоцюблому | закоцюблим |
Знахідний | закоцюблий, закоцюблого | закоцюблу | закоцюбле | закоцюблі, закоцюблих |
Орудний | закоцюблим | закоцюблою | закоцюблим | закоцюблими |
Місцевий | на/у закоцюблому, закоцюблім | на/у закоцюблій | на/у закоцюблому, закоцюблім | на/у закоцюблих |