заритий
ЗАРИТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зарити. Із тюрми, із нор підземних Вирине здорова [жива думка], Як із жолудів заритих Вироста діброва (Фр., XIII, 1954, 328); Він оце їде шукати скарби, зариті ще заходом покійного гетьмана-визволителя десь там, у місті Мирославі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 42); //Який зарився. Під тим дашком, заритий в сіно, і повинен був чекати Довбуша Фока (Гжицький, Опришки, 1962, 96); // зарито, безос. присудк. сл. Хай тебе забуто і зарито, - А твої усміхнені сини В більшовицьке животворне літо Йдуть із більшовицької весни (Рильський, II, 1960, 17).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | заритий | зарита | зарите | зариті |
Родовий | заритого | заритої | заритого | заритих |
Давальний | заритому | заритій | заритому | заритим |
Знахідний | заритий, заритого | зариту | зарите | зариті, заритих |
Орудний | заритим | заритою | заритим | заритими |
Місцевий | на/у заритому, заритім | на/у заритій | на/у заритому, заритім | на/у заритих |