зубожілий
ЗУБОЖІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зубожіти. Розпалена уява Семенова переносить його в пришлі часи, в тії часи, коли людям стане тісно на своїх грунтах, коли, зубожілі, голодні, вони враз із усіх грудей скрикнуть:- Смерті нам або поля!.. (Коцюб., І, 1955, 117); Працював у москалевій кузні й пан Станіслав, зубожілий шляхтич (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 330).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зубожілий | зубожіла | зубожіле | зубожілі |
Родовий | зубожілого | зубожілої | зубожілого | зубожілих |
Давальний | зубожілому | зубожілій | зубожілому | зубожілим |
Знахідний | зубожілий, зубожілого | зубожілу | зубожіле | зубожілі, зубожілих |
Орудний | зубожілим | зубожілою | зубожілим | зубожілими |
Місцевий | на/у зубожілому, зубожілім | на/у зубожілій | на/у зубожілому, зубожілім | на/у зубожілих |