зубчик
ЗУБЧИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до зубець. Я здорово граю на гребінці. Приладнаю між зубчиками папірець, притулю до губів і дму (Донч., Перемога.., 1949, 4); Різальне лезо серпа має насічку, що утворює по його кромці дрібні гострі зубчики, як у дрібнозубчастої пилки (Зерн. комбайни, 1957, 7).
2. у знач. присл. зубчиками. Нерівно, гострими виступами. Руки бігали по тісті, виробляли шишки, викачували, розкачували довгі качалочки, розпліскували, вирізували зубчиками (Н.-Лев., III, 1956, 73); З конверта випала фотокартка, красиво зубчиками обрізана (Сенч., Опов., 1959, 42).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зубчик | зубчики |
Родовий | зубчика | зубчиків |
Давальний | зубчикові, зубчику | зубчикам |
Знахідний | зубчик | зубчики |
Орудний | зубчиком | зубчиками |
Місцевий | на/у зубчику | на/у зубчиках |
Кличний | зубчику | зубчики |