ковалик
КОВАЛИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до коваль. [Відьма:] Скував ковалик голосочок. Ну, нестемітно ж як дзвіночок!.. (Кроп., IV, 1959, 119); Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля: - Ковалю-ковалику, скуй голосок, такий, як у матінки (Тич., І, 1957, 152).
2. Жук, який, перевертаючись, зі. спинки на черевце, видає характерний тріскотливий звук. Ковалики мають подовжене тіло, малу голову (Шкідн.. рослин, 1949, 39); Мов маленькі, випадкові кулі, дзенькають над хлібами мідно-зеленаві ковалики (Збан., Єдина, 4959, 7).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ковалик | ковалики |
Родовий | ковалика | коваликів |
Давальний | коваликові, ковалику | коваликам |
Знахідний | ковалика | коваликів |
Орудний | коваликом | коваликами |
Місцевий | на/у ковалику, коваликові | на/у коваликах |
Кличний | ковалику | ковалики |