кубельце
КУБЕЛЬЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до кубло 1, 2. Одарка.. намостила кубельце на полу, куди баба й положила дитину (Мирний, І, 1954, 53); Гюлле правила за господарку не лише свого кубельця, але й допомагала невістці (Досв., Гюлле, 1961, 98); * У порівн. Як ластівчине кубельце, притулилася сакля Нур'ялі до скелі над морем (Тулуб, Людолови, І, 1957, 285).
@ Вити (звивати, звити) кубельце - те саме, що Вити (звивати, звити) кубло (див. кубло). Не бажав я звить кубельця. Де б у затишку цвіли Мир та рай (Граб., І, 1959, 170); У хлопця.. турбот вистачає: незабаром весілля, своє кубельце треба звивати (Мур., Бук. повість, 1959, 260).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кубельце | кубельця |
Родовий | кубельця | кубелець |
Давальний | кубельцю | кубельцям |
Знахідний | кубельце | кубельця |
Орудний | кубельцем | кубельцями |
Місцевий | на/у кубельці | на/у кубельцях |
Кличний | кубельце | кубельця |