мовчун
МОВЧУН, а, ч. Той, хто звичайно мовчить, не любить багато говорити. Нічна пізня доба, чарка горілки.. розв'язують мову, додають красномовності навіть не красномовній розмові мовчуна о. Мойсея (Н.-Лев., І, 1956, 120); Денис Блаженно, високий кряжистий мовчун, з завжди насупленими чорними бровами, заявив раптом, що він знає Поліщука особисто (Гончар, III, 1959. 35); // Той, хто не висловлює своїх думок. Він же був таким м'якохарактерним мовчуном, що зі всім погоджувався (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 157).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мовчун | мовчуни |
Родовий | мовчуна | мовчунів |
Давальний | мовчунові, мовчуну | мовчунам |
Знахідний | мовчуна | мовчунів |
Орудний | мовчуном | мовчунами |
Місцевий | на/у мовчуні, мовчунові | на/у мовчунах |
Кличний | мовчуне | мовчуни |