мідник
МІДНИК, а, ч. Той, хто виготовляє чи ремонтує мідний посуд або інші мідні вироби; лудильник. Спочатку помагав [Абібула] батькові тесати надгробники, далі покинув, став мідником, а відтак опинивсь у шевця (Коцюб., II, 1955, 122); Біля тиглів порались.. мідники, переливаючи на гармати казани, свічники, дзвони (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 329).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мідник | мідники |
Родовий | мідника | мідників |
Давальний | мідникові, міднику | мідникам |
Знахідний | мідника | мідників |
Орудний | мідником | мідниками |
Місцевий | на/у міднику, мідникові | на/у мідниках |
Кличний | міднику | мідники |