навиклий
НАВИКЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до навикнути. Бояри ж, не навиклі до таких неприступних і карколомних доріг, пішли здовж валу (Фр., VI, 1951, 17); Всі три висотні споруди викладають муляри спеціальної виучки, навиклі до сміливої праці (Вол., Озеро.., 1959, 3).
2. рідко. Який увійшов у звичку, став звичним. Навиклим рухом Іван хапа вівцю за хребет і тягне до себе (Коцюб., II, 1955, 324); // Який звик до чого-небудь. Я волю панову іще раніше знав. Ніж він торкав мене дзвінкою острогою. Чи стишував ходу навиклою рукою (Рильський, II, 1956, 15).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | навиклий | навикла | навикле | навиклі |
Родовий | навиклого | навиклої | навиклого | навиклих |
Давальний | навиклому | навиклій | навиклому | навиклим |
Знахідний | навиклий, навиклого | навиклу | навикле | навиклі, навиклих |
Орудний | навиклим | навиклою | навиклим | навиклими |
Місцевий | на/у навиклому, навиклім | на/у навиклій | на/у навиклому, навиклім | на/у навиклих |