нажива
НАЖИВА1, и, ж. Те саме, що наживка. Смагляве личко сяяло від щастя. Округлими ставали оченята, Коли хапав наживу окунець Чи лящик хитрий (Рильський, II, 1960, 303).
НАЖИВА2, и, ж. Легке нетрудове збагачення; поступове збирання, нагромаджування, набування матеріальних цінностей, майна, грошей і т. ін. Грабовський викриває реакційність духівництва, показує, як у погоні за наживою та владою воно продавало інтереси народу (Ком. Укр., 8, 1964, 76); Не ради власної наживи Я зодчим виходив краї. Я - син Вітчизни, Я щасливий, Багатий розквітом її (Нагн., Вибр., 1957, 135).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | нажива | наживи |
Родовий | наживи | нажив |
Давальний | наживі | наживам |
Знахідний | наживу | наживи |
Орудний | наживою | наживами |
Місцевий | на/у наживі | на/у наживах |
Кличний | наживо | наживи |