невтишимий
НЕВТИШИМИЙ, а, е. Який не зменшується, не втихає; безконечний, постійний. Се розпука моя, невтишима тоска, Се любов моя плаче так гірко (Фр., XI, 1952, 34); Що він мав тепер, крім невтишимої розпуки в серці? (Загреб., Європа 45, 1959, 407); // Сильний своїм виявом. Прибіг до нього брат і, доки промовив яке слово, вибухнув невтишимим риданням (Круш., Буденний хліб.., 1960, 162).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | невтишимий | невтишима | невтишиме | невтишимі |
Родовий | невтишимого | невтишимої | невтишимого | невтишимих |
Давальний | невтишимому | невтишимій | невтишимому | невтишимим |
Знахідний | невтишимий, невтишимого | невтишиму | невтишиме | невтишимі, невтишимих |
Орудний | невтишимим | невтишимою | невтишимим | невтишимими |
Місцевий | на/у невтишимому, невтишимім | на/у невтишимій | на/у невтишимому, невтишимім | на/у невтишимих |