недорікуватий
НЕДОРІКУВАТИЙ, а, е. 1. Який має дефект мови, що полягає у невмінні правильно й чітко вимовляти деякі звуки, слова, або який просто неправильно й нечітко вимовляє звуки, слова; // у знач. ім. недорікуватий, того, ч. Те саме, що недоріка 1. Я вмів вдало копіювати сліпих, глухих, гугнявих і недорікуватих (Смолич, Театр.., 1940, 245); * У порівн. - Слухай! - знову почав Данило, ще дужче ніяковіючи. - А воно якось не той... - Затойкав, як той недорікуватий! - глумливо гримнув [на Данила] Харитон (Смолич, Мир.., 1958, 517).
2. перен., розм. Неспроможний справитися з чим-небудь своїми силами; безпорадний. - Якого диявола! Закличте сюди всю вашу недорікувату медицину й зробіть так, щоб у мене не луснула голова й не плавали перед очима зелені кола (Ю. Янов., IV, 1959, 179); - Може б, якось попрацювала, Дунюшка? - несміливо поспитався директор радгоспу.. - Ну, нема ж у нас трактористів, Дунюшка. Порятуй нас, недорікуватих (Оров., Зел. повінь, 1961, 54).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | недорікуватий | недорікувата | недорікувате | недорікуваті |
Родовий | недорікуватого | недорікуватої | недорікуватого | недорікуватих |
Давальний | недорікуватому | недорікуватій | недорікуватому | недорікуватим |
Знахідний | недорікуватий, недорікуватого | недорікувату | недорікувате | недорікуваті, недорікуватих |
Орудний | недорікуватим | недорікуватою | недорікуватим | недорікуватими |
Місцевий | на/у недорікуватому, недорікуватім | на/у недорікуватій | на/у недорікуватому, недорікуватім | на/у недорікуватих |