обгорілий
ОБГОРІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до обгоріти. - Як ся маєте, Хомо, з серцем? - промовив.. кремезний і сильно сонцем обгорілий селянин (Фр., IV, 1950, 318); Густо обгорілий на вітрі, продублений сонцем, він [Оленчук] сидить, спершись на гирлигу (Гончар, Маша.., 1959, 60).
2. у знач. прикм. Ушкоджений, попсований вогнем; обпалений. Батько йде за сином. Прийшов у той ліс, до того пенька обгорілого, сів (Укр.. казки, легенди.., 1957, 103); Він підходив до обгорілих снопів, що лежали скрізь по подвір'ю й димились, перевертав їх, оглядав (Коцюб., І, 1955, 122); В долині, перед лісом, лежали розбиті й обгорілі танки з чорними хрестами (Кучер, Чорноморці, 1956, 368).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обгорілий | обгоріла | обгоріле | обгорілі |
Родовий | обгорілого | обгорілої | обгорілого | обгорілих |
Давальний | обгорілому | обгорілій | обгорілому | обгорілим |
Знахідний | обгорілий, обгорілого | обгорілу | обгоріле | обгорілі, обгорілих |
Орудний | обгорілим | обгорілою | обгорілим | обгорілими |
Місцевий | на/у обгорілому, обгорілім | на/у обгорілій | на/у обгорілому, обгорілім | на/у обгорілих |
обгоріти
ОБГОРІТИ див. обгоряти.
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | обгорю | обгоримо |
2 особа | обгориш | обгорите |
3 особа | обгорить | обгорять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | обгорів | обгоріли |
Жіночий рід | обгоріла | |
Середній рід | обгоріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | обгорімо | |
2 особа | обгори | обгоріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | обгорівши |