обер-прокурор
ОБЕР-ПРОКУРОР, а, ч. 1. У дореволюційній Росії - службова особа, що очолювала департамент сенату.
2. У дореволюційній Росії - службова особа, що очолювала синод на правах міністра. Може, великий князь.. довезе про мене звістку і до Петербурга, скаже обер-прокуророві: - От якого я стрів благочинного в Чорнокопитівці! (Н.-Лев., IV, 1956, 48); Секретар консисторії приховує жало своєї душі стилем обер-прокурора найсвятішого синода Побєдоносцева (Стельмах, І, 1962, 416).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | обер-прокурор | обер-прокурори |
Родовий | обер-прокурора | обер-прокурорів |
Давальний | обер-прокуророві, обер-прокурору | обер-прокурорам |
Знахідний | обер-прокурора | обер-прокурорів |
Орудний | обер-прокурором | обер-прокурорами |
Місцевий | на/у обер-прокурорі, обер-прокуророві | на/у обер-прокурорах |
Кличний | обер-прокуроре | обер-прокурори |